Text v ukrajinštině následuje níže. / Заява українською мовою наведена нижче.
Válečným agresorem je Ruská federace, která napadla Ukrajinu jako svrchovaný a nezávislý stát. Mnohé nasvědčuje tomu, že se Rusko na tuto agresi a na válku systematicky připravovalo řadu let. Dnes se zatajeným dechem sledujeme heroický boj ukrajinského národa za svou nezávislost a svobodu.
Válka s použitím děl, tanků, raket a letadel zuří několik set kilometrů od naší východní hranice. Denně tam umírají nevinné oběti, mezi nimi i děti. Do pohybu se daly milióny uprchlíků, kteří směřují také do naší země. V této situaci je naší povinností především nabídnout pomoc. Pomoc všude tam, kde toho je a bude zapotřebí. A my – na Masarykově univerzitě – bychom se vůči humanitární katastrofě měli postavit podobně, jako to učinil před 100 lety Tomáš Garrigue Masaryk, když inicioval realizaci československého vládního programu na pomoc lidem, kteří utíkali z Ruska před občanskou válkou a před bolševiky.
Masarykova univerzita byla aktivní a začala pomáhat ihned na počátku války na Ukrajině, a to jak symbolicky, tak fakticky a prakticky. Publikovali jsme prohlášení rektora MU odsuzující ruskou agresi (první prohlášení, druhé prohlášení, video), ke kterému se v modifikované podobě připojila také Česká konference rektorů; vyvěsili jsme státní vlajky Ukrajiny před Rektorátem MU a dalšími budovami; poslal jsem dopis všem ukrajinským studentkám a studentům na MU s nabídkou pomoci; adresoval jsem dopis s nabídkou pomoci ministru zahraničních věcí ČR, který byl rovněž v kopii zaslán premiérovi a ministru školství; poslal jsem dopis s vyjádřením podpory a nabídkou pomoci ukrajinskému velvyslanci v ČR; jako první univerzita v ČR (a zřejmě jako jedna z prvních v Evropě) jsme vypověděli smlouvy s ruskými státními univerzitami a dalšími vědeckými institucemi, což se ukázalo být velmi správným krokem, zejména ve světle toho, že dne 4. března 2022 bezmála dvě stě rektorů ruských univerzit podpořilo ruskou válečnou agresi. Dále naše univerzita dne 23. února 2022 vyhlásila finanční pomoc a sbírku, nabídla ubytování na kolejích, v univerzitním hotelu, v Univerzitním centru Šlapanice či v Univerzitním centru Telč. Probíhá pomoc psychologická, právní, s doučováním, činnost překladatelská. Dobrovolnické centrum MU již poněkolikáté za poslední roky prokazuje hluboký smysl své existence a dále potvrzuje, že je oprávněným držitelem Ceny evropského občana za rok 2020 udělované Evropským parlamentem.
Na kolegiu rektora dne 1. března 2022 jsme společně s děkany všech fakult MU probírali další možnosti pomoci: aktuálně jsme připraveni z Ukrajiny přijmout až 1000 studentů; dále byly upraveny podmínky využití fondu na podporu personální politiky rektora a rozšířena nabídka pro ukrajinské akademiky a vědce. A nejde o konečný výčet pomoci, ta probíhá na řadě dalších úrovní a jsem za ni moc vděčný.
Závěrem bych na Vás všechny měl velkou prosbu, na každého z Vás: změňme, prosím, své obvyklé způsoby přemýšlení, dosavadní tradiční postupy a vžitá paradigmata. Uvažujme mimo obvyklé rámce, abychom dokázali co nejlépe a co nejefektivněji pomoci. A pomáhejme rychle.
A nesmíme v současné situaci čekat, až nám „někdo“ – úřad, ministerstvo, kdokoliv – něco schválí, posvětí, proplatí ubytování, refunduje vyplacená stipendia, nebo například schválí podmínky přijímacího řízení pro ukrajinské studenty, kteří utíkají před válkou. Takovéto „čekání“ a podobný přístup by se nám samotným totiž jednoho dne mohl vymstít: můžeme se pak jednou probudit do dne, kdy sice budeme mít plné univerzitní fondy, netknutá bankovní konta a vše v administrativně bezvadném stavu, ale zároveň tanky v ulicích. A mohli bychom se tak probudit do dne bez svobody a bez naděje. Do dne bez budoucnosti pro nás, pro naše děti a pro naši zemi.
Myslím, že je všem rozumným lidem zřejmé, že ukrajinský národ dnes bojuje také za nás. A už jen proto je naší morální povinností lidem z Ukrajiny pomáhat.
Podělme se tedy s potřebnými o část z našeho blahobytu a nabídněme pomocnou ruku jako jednotlivci a jako instituce. Jako rektor MU jsem hrdý na to, jak naše univerzita pomáhá. A jako český občan jsem hrdý na pomoc, kterou nabízíme jako země, ať už přímo na Ukrajině nebo zde u nás. A buďme si, prosím, vědomi toho, že současná uprchlická vlna ze země nám blízké hned tak neskončí. Proto musíme vydržet a vytrvat – i po prvotním emocionálním vzepětí a velké počáteční ochotě pomoci. Musíme vydržet i do všedních dnů, kdy samozřejmě budeme všichni pociťovat ekonomické, sociální a další dopady ruské agrese a války. A ty budou trvat měsíce a léta.
„V tomto životě nemůžeme dělat velké věci. Můžeme dělat jen malé věci s velkou láskou.“ — Matka Tereza
Martin Bareš, rektor Masarykovy univerzity
Сьогодні в Україні вирішується і наша
Найстрашніші, найтемніші уявлення стали реальністю. Важко зрозуміти реальність. Ми дивимося в прямому ефірі, по двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень, як у Європі XXI століття відбуваються воєнні звірства.
Воєнним агресором є Російська Федерація, яка напала на Україну як суверенна і незалежна держава. Багато хто вказує на те, що Росія систематично готувалася до цієї агресії і до війни протягом багатьох років. Сьогодні ми, затамувавши подих, спостерігаємо героїчну боротьбу українського народу за свою незалежність і свободу.
Війна із застосуванням гармат, танків, ракет і літаків триває за кілька сотень кілометрів від нашого східного кордону. Щодня там гинуть невинні жертви, серед них і діти. Мільйони біженців також прямують до нашої країни. У цій ситуації нашим обов'язком є, перш за все, запропонувати допомогу. Допомога скрізь, де вона є і буде потрібна. І ми - в Масариковому університеті - повинні протистояти гуманітарній катастрофі, як це зробив 100 років тому Томаш Гарріг Масарик, ініціюючи реалізацію чехословацької урядової програми, щоб допомогти людям, які тікали з Росії від громадянської війни і від більшовиків.
Університет Масарика був активним і почав допомагати відразу ж на початку війни в Україні, як символічно, так і фактично і практично. Ми опублікували заяву ректора МУ з засудженням російської агресії (перша заява, друга заява, відео), до якої в зміненому вигляді приєдналася Чеська конференція ректорів; ми вивісили Державний прапор України перед Ректоратом МУ та іншими будівлями; я надіслав листа всім українським студентам на МУА. Висловлюючи підтримку і пропонуючи допомогу послу України в Чеській Республіці, ми розірвали договори з російськими державними університетами та іншими науковими установами, і це виявилося дуже правильним кроком, особливо в світлі того, що 4 березня 2022 р. без двох російських університетів підтримали ректора. Крім того, 23 лютого 2022 року наш університет оголосив про фінансову допомогу та збір коштів, запропонував житло в гуртожитках, в університетському готелі, в університетському центрі Шлапаниці та в університетському центрі Тельча. Відбувається допомога психологічна, юридична, з репетиторством, перекладацька діяльність. Волонтерський центр MU вкотре за останні роки демонструє глибокий сенс свого існування, а також підтверджує, що є законним володарем Премії європейського громадянина за 2020 рік, присудженої Європейським Парламентом.
На колегії ректора 1 березня 2022 року ми разом з деканами всіх факультетів МУ обговорили й інші варіанти допомоги: наразі ми готові прийняти з України до 1000 студентів; змінено умови використання фонду для підтримки кадрової політики ректора та розширено пропозицію для українських науковців та науковців. І це не остаточний перелік допомоги, вона проходить на багатьох інших рівнях, і я дуже вдячний за неї.
На завершення, у мене до всіх вас велике прохання, до кожного з вас: давайте змінимо, будь ласка, наші звичні способи мислення, дотеперішні традиційні практики і загальноприйняті парадигми. Розглянемо поза звичними рамками, щоб зробити все можливе і максимально ефективно допомогти. Давайте допоможемо швидко.
І ми не повинні в нинішній ситуації чекати, поки «хтось» – відомство, міністерство, хто-небудь – схвалить, освятить, виплатить житло, відшкодує виплачені стипендії, або, наприклад, затвердить умови прийому для українських студентів, які тікають від війни. Бо колись таке «очікування» і такий підхід можуть нам дати спокій: ми можемо прокинутися до того дня, коли матимемо повні університетські фонди, неторкані банківські рахунки і все в адміністративно бездоганному стані, але водночас і танки на вулицях. І таким чином ми могли б прокинутися до дня без свободи і без надії. До дня без майбутнього для нас, для наших дітей і для нашої країни.
Я думаю, всім розумним людям очевидно, що український народ сьогодні воює і за нас. І це вже наш моральний обов'язок – допомагати людям з України.
Тому давайте поділимося з нужденними частиною нашого добробуту і запропонуємо руку допомоги як особистості і як інституції. Як ректор, я пишаюся тим, як наш університет допомагає. І як громадянин Чехії, я пишаюся тим, що ми пропонуємо як країна, безпосередньо в Україні або тут, у нас. І, будь ласка, давайте будемо свідомі того, що нинішня хвиля біженців з країни, близької до нас, не закінчиться відразу. Тому ми повинні витримати і вистояти – навіть після первинного емоційного підйому і великої початкової готовності допомогти. Ми повинні терпіти і до буднів, коли, звичайно, всі ми будемо відчувати економічні, соціальні та інші наслідки російської агресії та війни. На це підуть місяці і роки.
Ми не можемо робити великі речі в цьому житті. Ми можемо робити тільки маленькі речі з великою любов’ю (Мати Тереза).
Мартін Бареш, ректор університету Масарика